«Мовчить Голгофа і мовчить каміння»
* * *
Мовчить Голгофа і мовчить каміння,
Кат діловито піднімає хрест.
Ніхто із них руки його не спинить.
Ніхто іржавий цвях не відбере.
Як солодко їм захищати Бога,
Як це почесно — вбити перший цвях...
«Цар-Самозванець» в’яне від знемоги,
А від тортур здригається земля.
О, як вони Його зуміли «викрить»:
«Зійди з хреста, якщо ти справді — Бог», —
Лунав у небеса зухвалий викрик
Від ніг, уже скривавлених, Його.
Об хрест Господній зачепились хмари
І б’ється натовп тисячею очей,
І тисяччю зіниць волає: «Кари!»,
І Божа Мати вже стекла плачем.
А Він ще міг Отця Свого молити
За них, що бігли Бога розпинать...
Його любов єрусалимським літом
Через усі століття йде до нас,
Через жадобу, підлість і огуду,
Де срібний гріш готує гріх новий.
І сходять із конвейєра іуди...
А Він тоді останній із повій
Дозволив біля ніг Своїх стояти —
Слізьми покаяння гріхи відмить.
І погляд принципового Кайяфи
Ховавсь від Бога помежи людьми —
Мудрує ницість від початку віку:
«Одного стратим, та народ спасем».
І стигне кров німим нестерпним криком,
Як Бога розпинає фарисей:
Ці погляди, ці усмішки, розмови...
І Божий гнів не зціпить їм уста?!
Це ж скільки треба мать до них любові
І скільки сил, щоб не зійти з хреста!
Ольга Чорномаз
Переглядів: 727
