«О Ісусе, до ніг Твоїх схилюся серцем»

*   *   *

О Ісусе, до ніг Твоїх схилюся серцем,
І розкажу Тобі, як живу між людей.
Що душа моя птахом пораненим б’ється 
Й допомоги з надією жадібно жде.

Лиш до рук Твоїх, мов полохливим ягнятком, 
Нам припасти дано — і спокійно стає,
І над світом гріховним так легко піднятись, 
Щоб до Тебе лиш линуло серце моє.

Гляну в очі Твої, що з святою любов’ю 
Завжди дивляться в душу мою із хреста, 
Щоб повік пам’ятають, що Твоєю лиш Кров’ю 
Нам відкуплене в темряві вічне життя.

Хоч до краю Твоїх білих шат доторкнутись, 
Зачерпнути любові з Твого джерела...
Та любов має мене усю огорнути,
Щоб вона лиш мене за собою вела.

Знову щастя поллється водою живою
І підніметься погляд увись — до Христа.
І відкриється Небо мені синявою,
Сльози радості знов на очах затремтять.

І душа обновиться, як совість дитини, 
Чистотою засяє, як роси в траві.
Тільки б не проминути Тебе уже нині, 
Тільки б голос почути мені ніжний Твій.

Ольга Чорномаз-Велиган

Переглядів: 193


Terra incognita — грішна душа

Благоговійно, вдячно, у сльозах

В криниці отчій є така вода

Він вже настав, цей світлий добрий день

Він народивсь не в кращій із печер

Господи праведний, дай сили нам

Давайте йти, допоки ще не осiнь

Допоки ще живе маленьке наше «я»

Дощ, невідступний, як передчуття

Душа перед тобою на колінах

Згадай мене, Господи

Коли душа заходиться плачем

Коли стають іудами брати

Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав

Ми стільки літ не бачили тепла

Ми у гріхах народжені, однак

Ми щось залишаємо в стінах старих

Мої слова розбились об байдужість

Мов золото — ці кучері на плечі

Мовчить Голгофа і мовчить каміння

Нікому не дано зійти з хреста

На Cвято Подяки

Наш світ минає віри острівець

Не треба згадувати все на світі

Не хлібом єдиним живемо

Незбагненний, сяючий, незвичний

О Ісусе, до ніг Твоїх схилюся серцем

Пітьма обступала душу

Повік Розп’яття над жорстоким світом

Прапор Його наді мною – Любов

Прекрасна Єва з голубого раю

Свіча надій

Сирітський притулок

Спекотна тиша обіймає сад

Сухим, безрідним перекотиполем

У вашім домі хай горить свіча

У світі лицемірства і олжі

У тім саду, у Божім винограднику

Уже дійшли до краю. До межі

Усе було – i бiль в моїх очах

Холодний присмерк пізніх покаянь

Холола кров Господня на хресті

Це Твоя війна, Боже мій

Цей галасливий ярмарок амбіцій

Через наш сад біжать дощі навскіс

Шляхи, які обираємо ми

Як дорого заплачено за гріх!

Як сяяла зоря! Як пахло сіно!