«Пітьма обступала душу»
* * *
Пітьма обступала душу,
Нівечила i ламала —
Холодна, лиха, байдужа…
Та все їй було замало.
I билась душа, як пташка,
Сліпа, з крилом перебитим.
Як гірко. Безрадісно. Важко…
Самiсiнька в цiлiм свiтi!
Нестерпнi були свiтання.
Безсонні жорстокі ночі.
Коли ж уже день настане?
Пітьма зав’язала очі,
Здавалось, вела на страту.
Кулi десь поруч свистiли.
Душа з-за сталевих гратiв
Так вирватися хотiла!
Iсус доторкнувсь нечутно:
«Дитино, чого ти хочеш?»
«Прозрiти. З Тобою бути».
I зрячими стали очi.
З Небес полилося свiтло,
Засяяло все навколо!
Душа прийняла Завiт Твiй —
Не зрадить Йому нiколи.
Радостi незбагненної
Пiдносять хвилi нестримнi
Душу з темряви спасенну.
Це Бог дарує прозрiння!
Ольга Чорномаз-Велиган
Переглядів: 202
