«Повік Розп’яття над жорстоким світом»

*   *   *

Повік Розп’яття над жорстоким світом —
Краплина крові в пам’яті віків...
І наші душі нею вже омиті,
Покаяння паростки тонкі.

Підхоплені, мов тріски непомітні,
Глибоким виром звабливих страстей,
Чи здатні ми хоча б лиш зрозуміти,
Як Син страждав? І як страждав Отець?

Як Він мовчить... і як Він тяжко тужить:
Допоки світ  — ця туга не мине,
Допоки править впевненість байдужа,
Допоки не настане вже кінець.

Як вічного Отця душа боліла
За Сина, за Єдиного Свого,
Коли терзали найдорожче тіло.
Одна Голгофа тут? Чи сто Голгоф?

Ніколи ми того не будем знати,
Що відчував, що думав наш Отець,
Коли Ісуса повели на страту,
Коли сміялись у лице святе.

Чи хоче наше серце осягнути
Вселенський біль Вселенського Отця
Чи нам зручніше у гріховній суті
Не знати ні початку, ні кінця?

В саду спокус, далеко від Голгофи,
В блаженному невідані росли —
І сивіли серця людські потроху,
Й на долю виливали всі жалі.

Жили без Бога, горді й беззахисні,
Від прірви безкінечної за крок,
І птиця щастя з голосом зловісним
Всім на потіху кинула перо.

Зигзагами сумнівних траєкторій
Воно пливе над прірвою тепер.
Хто б захистив нас від сліпих повторень,
Якби спаситель на хресті не вмер?

... Гортає вічність сторінки епохи —
Ми стоїмо у Спаса біля ніг,
А Бог Отець вдивляється в Голгофу
Із висоти Святих очей Своїх.

Ольга Чорномаз

Переглядів: 147


Разработка веб сайтов

Terra incognita — грішна душа

Благоговійно, вдячно, у сльозах

Він вже настав, цей світлий добрий день

Господи праведний, дай сили нам

Допоки ще живе маленьке наше «я»

Дощ, невідступний, як передчуття

Душа перед тобою на колінах

Згадай мене, Господи

Коли стають іудами брати

Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав

Ми стільки літ не бачили тепла

Ми у гріхах народжені, однак

Мої слова розбились об байдужість

Мов золото — ці кучері на плечі

Мовчить Голгофа і мовчить каміння

Нікому не дано зійти з хреста

Наш світ минає віри острівець

Не хлібом єдиним живемо

Незбагненний, сяючий, незвичний

Повік Розп’яття над жорстоким світом

Прекрасна Єва з голубого раю

Сирітський притулок

Спекотна тиша обіймає сад

Сухим, безрідним перекотиполем

У вашім домі хай горить свіча

У світі лицемірства і олжі

У тім саду, у Божім винограднику

Уже дійшли до краю. До межі

Холодний присмерк пізніх покаянь

Холола кров Господня на хресті

Цей галасливий ярмарок амбіцій

Шляхи, які обираємо ми

Як дорого заплачено за гріх!

Як сяяла зоря! Як пахло сіно!