«Спекотна тиша обіймає сад»

*   *   *

Спекотна тиша обіймає сад.
Стікає спрагою стара олива.
Тремтить мінором, мов бурштин, оса...
Спаситель молиться за нещасливих.

Солодким трунком труїмо життя —
В красі гріха обвуглюються душі,
Ми знаємо, коли живем не так,
Коли ми Бога у собі паплюжим.

Еквілібристи на канаті зла,
Ще балансуєм: віра чи невір’я?
І сумно осипається зола
Із душ марних і анемічно сірих.

Шукаєм чуда, а знаходим тьму,
Душею приторговуєм за безцінь,
І мрійно одягаємо хомут
Туманних надокучливих сугестій.

Чого вона сумує і болить,
Коли знімає легковажні шати?
Із цих принадних і чіпких боліт,
Куди тепер уже їй поспішати?

Спрямуй нас, Боже, на нетлінний шлях.
Очисти серця від бруду і від блуду —
Незатишно нам на семи вітрах,
Де в кожного — малесенький Іуда.

Святого неба сяючий орган
Над світом грішним в грізному мовчанні.
Душа, прорісши в молитви поган,
Крізь сміх і гріх подивиться печально.

Моя душа всю ніч була в сльозах...
Спасителю, явись між нас, убогих.
Не дай в торосах гордості змерзать,
Зніми гарячих пристрастей облогу.

Не дай нам, Боже, їсти слізний хліб
І захисти від усмішки спокуси.
На цій малій, покривдженій землі
З Тобою вже нічого не боюся.

Спасителю, явися поміж нас
І тільки Свій хліб дай завжди нам їсти,
Ковтком Свого священного вина
Скріпи у нас Завіт Благої Вістки.

Мойого «я» безжалісна оса...
Її жало із себе вийнять мушу.
І не старіє Гетсиманський сад,
І мій Спаситель дивиться у душу.

Ольга Чорномаз

Переглядів: 370


Разработка веб сайтов

Terra incognita — грішна душа

Благоговійно, вдячно, у сльозах

В криниці отчій є така вода

Він вже настав, цей світлий добрий день

Він народивсь не в кращій із печер

Господи праведний, дай сили нам

Давайте йти, допоки ще не осiнь

Допоки ще живе маленьке наше «я»

Дощ, невідступний, як передчуття

Душа перед тобою на колінах

Згадай мене, Господи

Коли душа заходиться плачем

Коли стають іудами брати

Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав

Ми стільки літ не бачили тепла

Ми у гріхах народжені, однак

Ми щось залишаємо в стінах старих

Мої слова розбились об байдужість

Мов золото — ці кучері на плечі

Мовчить Голгофа і мовчить каміння

Нікому не дано зійти з хреста

На Cвято Подяки

Наш світ минає віри острівець

Не треба згадувати все на світі

Не хлібом єдиним живемо

Незбагненний, сяючий, незвичний

О Ісусе, до ніг Твоїх схилюся серцем

Пітьма обступала душу

Повік Розп’яття над жорстоким світом

Прапор Його наді мною – Любов

Прекрасна Єва з голубого раю

Свіча надій

Сирітський притулок

Спекотна тиша обіймає сад

Сухим, безрідним перекотиполем

У вашім домі хай горить свіча

У світі лицемірства і олжі

У тім саду, у Божім винограднику

Уже дійшли до краю. До межі

Усе було – i бiль в моїх очах

Холодний присмерк пізніх покаянь

Холола кров Господня на хресті

Це Твоя війна, Боже мій

Цей галасливий ярмарок амбіцій

Через наш сад біжать дощі навскіс

Шляхи, які обираємо ми

Як дорого заплачено за гріх!

Як сяяла зоря! Як пахло сіно!