«Спекотна тиша обіймає сад»
* * *
Спекотна тиша обіймає сад.
Стікає спрагою стара олива.
Тремтить мінором, мов бурштин, оса...
Спаситель молиться за нещасливих.
Солодким трунком труїмо життя —
В красі гріха обвуглюються душі,
Ми знаємо, коли живем не так,
Коли ми Бога у собі паплюжим.
Еквілібристи на канаті зла,
Ще балансуєм: віра чи невір’я?
І сумно осипається зола
Із душ марних і анемічно сірих.
Шукаєм чуда, а знаходим тьму,
Душею приторговуєм за безцінь,
І мрійно одягаємо хомут
Туманних надокучливих сугестій.
Чого вона сумує і болить,
Коли знімає легковажні шати?
Із цих принадних і чіпких боліт,
Куди тепер уже їй поспішати?
Спрямуй нас, Боже, на нетлінний шлях.
Очисти серця від бруду і від блуду —
Незатишно нам на семи вітрах,
Де в кожного — малесенький Іуда.
Святого неба сяючий орган
Над світом грішним в грізному мовчанні.
Душа, прорісши в молитви поган,
Крізь сміх і гріх подивиться печально.
Моя душа всю ніч була в сльозах...
Спасителю, явись між нас, убогих.
Не дай в торосах гордості змерзать,
Зніми гарячих пристрастей облогу.
Не дай нам, Боже, їсти слізний хліб
І захисти від усмішки спокуси.
На цій малій, покривдженій землі
З Тобою вже нічого не боюся.
Спасителю, явися поміж нас
І тільки Свій хліб дай завжди нам їсти,
Ковтком Свого священного вина
Скріпи у нас Завіт Благої Вістки.
Мойого «я» безжалісна оса...
Її жало із себе вийнять мушу.
І не старіє Гетсиманський сад,
І мій Спаситель дивиться у душу.
Ольга Чорномаз
Переглядів: 370