«Сухим, безрідним перекотиполем»
* * *
Сухим, безрідним перекотиполем
Ганяє вітер ненаситних мрій.
Воно, без кореня, біжить по колу
І на дороги котиться старі.
В кайданах, закріпачений гріхами,
Не розвиднявся день — душі сльота.
Хто: Син Давида чи нащадок Хама —
Став правдою, дорогою й життям?
Розтрачено усі багатства Духа,
Розтоптано, що можна розтоптати.
Тендітний паросток... Жорстока завірюха...
Десь тихо бджоли струшують нектар,
Десь жевріє забута ватра віри...
А тут лиш дим їдкий і холоди.
На виметенім батьківськім подвір’ї
Цвіте олива квітами надій
І пахне хлібом теплим. І медами.
Туман, прошитий променем світань.
Тісні тенета мрій терпких недавних
Розсічені мечами каяття.
Вертатися до батьківського дому —
Єдине із теперішніх бажань.
Вертатися з Гомори і Содому —
В лахміттях жебрака уже, на жаль.
У цій дорозі — вчені і невчені,
На довгому й короткому віку...
Прости нам, Боже, пристрасну нікчемність
І нашу само праведність людську.
Ольга Чорномаз
Переглядів: 461
