«Як сяяла зоря! Як пахло сіно!»
* * *
Як сяяла зоря! Як пахло сіно!
У сповиточку спало Немовля
— Господня Сутність вічна і єдина,
Яку всі наші немочі болять.
Яку болять всі пристрасті й лукавства,
Відверта... тайна, та — нечистота.
Душе моя, прозри. Прозри й покайся,
Зніми із себе чорну тінь хреста.
І цвяхи вийми з Божих рук всесильних —
Сльоза твоя пребуде неземна!
Якою мукою Христу чоло зросило!..
Хоч зараз вже Його не розпинай.
Бог не бажав ні жертв, ні цілопалень,
А тіло Синові приготував.
Ще Ця нога на землю не ступала,
Ще Ці уста не мовили слова...
Лукавий світ мечем добра розтяти
(Одвіку не було таких народжень!)
Прийшов Господь беззахисним Дитятком,
Щоб «виконати волю Твою, Боже».
Він на землі — хвилина по хвилині —
Дитя Небесне, чисте і святе.
Марія бачить в Ньому тільки Сина,
А це Спаситель світу вже росте.
Спаситель світу гордого та злого
Принизився до праведної плоті.
Безкомпромісний, безкінечний Логос –
І докір самоправедним чеснотам.
Пливла зоря небачена над світом...
А люди спали, до гріхів готові.
Скінчився вік Старого Заповіту —
Була вже ера по Різдву Христовім.
Пливла зоря небачена над світом...
І деревом ще був Господній хрест,
Він ще гойдав густе мовчазне віття
Під пильним поглядом зачинених небес.
Пливла зоря небачена над світом...
А люди спали й сни дивились зайві.
І незбагненна вічності палітра
Вбирала в себе те небесне сяйво.
Ольга Чорномаз
Переглядів: 592
