Дорога

Уся в вибоїнах дорога, 
Мов після граду куль війни, 
Обабіч нива спить розлога 
І колють небо бур'яни.

Їх дикі стебла, почорнілі, 
Жахають душу звіддаля, 
Лукавий ворог лиш радіє, 
І плаче росами земля.

О, чим вона так завинила, 
Що замість жита — облоги? 
Не зеленіла, не родила?
То де ж господар? Де плуги?

Сумує зіронька над нею
І свище вітер-інтриган...
Та згляньтесь, люди, над землею, 
Огидний виполіть бур'ян!

Нехай зітхнуть зболілі груди, 
Зігріє сонце весняне —
І, вмившись після літ огуди, 
Всміхнеться личенько земне.

…Дорога змучена мовчала, 
Ще пам'ятала кращі дні, 
А нива сумно малювала 
Вітчизну скривджену мені.

Мирослава Данилевська-Милян


Разработка веб сайтов