Мрія

Дивлюся в небо на чужій землі, 
А думкою лечу на Батьківщину... 
О, де ж той птах, що на своїм крилі, 
Мене поніс би звідси на Вкраїну?!

Чи пропустила я його відліт? 
За працею не чую вже й не бачу 
І довгі дні понівечених літ, 
Неначе бранка, тяжко-гірко трачу.

Тут оглядаю байдуже красу, 
Бездушну, занімілу, нарочиту... 
Мені би пригорнути, мов сестру, 
Струнку волошку синю серед жита!

В обійми взяти і червоний мак,
Мов брата-красеня із чорними бровами!
Вітчизно! Нене! В мріях ти, у снах,
А даль журбою встелена між нами.

Для птаха воля вища над усе! 
Гартує дух свій в леті щохвилини. 
Чи верне він, у дзьобі принесе 
Бодай хоч подих вітру з України?!

Мене гнітить, пустошить чужина,
Душа ридає у полоні втоми.
Молюся Богу, зранена й сумна:
«О Господи, так хочеться додому!

На груди впасти б рідної землі,
Її тепло, як мамине, відчути,
Втопити сльози в росяній траві,
Весь біль, як страхітливий сон, забути».

Мирослава Данилевська-Милян

Переглядів: 89


Разработка веб сайтов