Мрія
Дивлюся в небо на чужій землі,
А думкою лечу на Батьківщину...
О, де ж той птах, що на своїм крилі,
Мене поніс би звідси на Вкраїну?!
Чи пропустила я його відліт?
За працею не чую вже й не бачу
І довгі дні понівечених літ,
Неначе бранка, тяжко-гірко трачу.
Тут оглядаю байдуже красу,
Бездушну, занімілу, нарочиту...
Мені би пригорнути, мов сестру,
Струнку волошку синю серед жита!
В обійми взяти і червоний мак,
Мов брата-красеня із чорними бровами!
Вітчизно! Нене! В мріях ти, у снах,
А даль журбою встелена між нами.
Для птаха воля вища над усе!
Гартує дух свій в леті щохвилини.
Чи верне він, у дзьобі принесе
Бодай хоч подих вітру з України?!
Мене гнітить, пустошить чужина,
Душа ридає у полоні втоми.
Молюся Богу, зранена й сумна:
«О Господи, так хочеться додому!
На груди впасти б рідної землі,
Її тепло, як мамине, відчути,
Втопити сльози в росяній траві,
Весь біль, як страхітливий сон, забути».
Мирослава Данилевська-Милян
Переглядів: 381
