Подвір'я
Ніжно-оксамитова травиця,
Щовесни зелена й молода,
Кущ бузковий і стара криниця —
Срібна в ній видзвонює вода.
Вишенька, низенька і крислата,
До сумних схиляється воріт
І, мов храм любови, біла хата
Двері відчиняє в білий світ.
Татів сад пишається плодами,
Хоч дерев таки торкнувся час.
Мов дбайлива ластівочка, мама
Все в гніздо родинне кличе нас.
Губить втому в присмерку вечірнім,
Як близнята, схожих, в'язка днів, —
Бог благословив мене подвір'ям,
Мов куточком острова скарбів.
Мирослава Данилевська-Милян
Переглядів: 340
