Сум і радість
Крають хмари вогняні ножі,
Над землею — сіра поволока,
Перекоти грому та хлющі,
Мов безодня прорвана глибока.
Шум і сум. В стальній завісі твердь,
Мов її в полон взяла недуга,
А земної вісі круговерть
Зупинилась біля краю пруга.
І безсилля... Регіт дощовий
Натиском тривожним томить душу...
«О, скоріше горницю відкрий
Повну Сонця, Боже Вічносущий!
Бо рясне проміння золоте
Розірве ланцюг жури й туману,
Й радість, як веселка, розцвіте,
Як дзвінкий, яскравий, добрий ранок».
Мирослава Данилевська-Милян
Переглядів: 472
