Зневага

Коли пошани гасне слід —
Життя втрачається наснага, 
Мов темний смерч, руйнує світ 
Повсюдна, болісна зневага.

Жбурне принизливе слівце, 
Таку відверту лють велику, 
Злословить і плює в лице, 
Струсне усю ненависть дику.

І лає світло та добро,
Все не вгамує чорну спрагу:
То бруду вихлюпне відро,
То й повен цебер... Це ж зневага.

Йде від зорі і до зорі, 
Хребтом уткнеться в морок ночі. 
Й не сплять зловтішні ліхтарі —
Її свинцем налиті очі.

Підступно «кулі» пустить знов
На світанковім видноколі,
У душу цілиться, в любов 
І точить їх, мов тля, поволі.

І хто зупинить злий «парад»?
Відкрита всюди їй дорога,
Бо ж змієм влізла в райський сад 
І потоптала слово Бога.

У цьому корінь людських бід:
Святому грішна противага.
Лиш віри щит зупинить хід,
Бо не проб'є його зневага.

Мирослава Данилевська-Милян

Переглядів: 111


Разработка веб сайтов