Зневага
Коли пошани гасне слід —
Життя втрачається наснага,
Мов темний смерч, руйнує світ
Повсюдна, болісна зневага.
Жбурне принизливе слівце,
Таку відверту лють велику,
Злословить і плює в лице,
Струсне усю ненависть дику.
І лає світло та добро,
Все не вгамує чорну спрагу:
То бруду вихлюпне відро,
То й повен цебер... Це ж зневага.
Йде від зорі і до зорі,
Хребтом уткнеться в морок ночі.
Й не сплять зловтішні ліхтарі —
Її свинцем налиті очі.
Підступно «кулі» пустить знов
На світанковім видноколі,
У душу цілиться, в любов
І точить їх, мов тля, поволі.
І хто зупинить злий «парад»?
Відкрита всюди їй дорога,
Бо ж змієм влізла в райський сад
І потоптала слово Бога.
У цьому корінь людських бід:
Святому грішна противага.
Лиш віри щит зупинить хід,
Бо не проб'є його зневага.
Мирослава Данилевська-Милян
Переглядів: 442
