«І коли я більше не в змозі промовити»
* * *
І коли я більше не в змозі промовити: «Бо Твоє є царство, сила і слава навічно» —
Це видається блюзнірством, хоч як не візьми канонічним,
Коли залишки сенсів збираю мікрон за мікроном,
Єдина /щира/ молитва гірчить горловим прокльоном,
Ти врешті знаходиш ліхтарника між чудними Своїми дітьми,
Бо Твоя Любов дужча ніж натиск моєї пітьми.
І коли я ношу в собі страх, як завмерле, скоцюрблене немовля,
Коли прагну сховатися десь від людей віддаля,
Як приходить лукавий з квитанцією про неоплатні борги,
Сперечатися з ним не дістане ні сил, ні снаги,
Ти Собою Самим затуляєш широкий безвимірний рів,
Бо Твоя Любов більша ніж химери моїх страхів.
І коли наповзає нізвідки густа навіжена утома,
Лік, що завжди рятує, терпку зоставляє оскому,
Я — розлита вода, пограбований храм, спопеліла руїна,
І душа моя навпіл... змаліла, мов тінь горобина,
Ти ростеш в мені скелею, вирви довкола рівняєш,
Бо Любов Твоя глибша ніж прірвисько мого відчаю.
І коли не злічити надломів і втрачених вже не злічити,
Побираюсь до Тебе розхристана та непокрита
Долом смертної тіні, в обхід вигасаючих дзотів,
Відчуваючи навпомацки грунт тих вибоїн, де кожен трьохсотий, —
Ти обіймаєш мене так, ніби мені зроду не суджено вмерти,
Бо Твоя незбагненна Любов
є стократно сильніша
від смерті.
Домініка Дем
Переглядів: 160
