«І поки ми: Як так? Невже? Навіщо?»

*   *   *

І поки ми: «Як так? Невже? Навіщо?»,
Хто замість хліба не подасть змію
стає і дме над сонним попелищем,
щоб видмухати іскорку Свою.

Товчемося над: «Бути, чи не бути?
Хто винен? Що робити?» (іже з ним),
а Він уже розкреслює маршрути,
порад не запитавши перед тим.

Невпинно йде, нескорена догматам,
завмре на мить, та знову вируша —
душа людини, — кращий навігатор,
коли їй є споріднена душа.

І древній жезл і вже знайомий посох
ведуть її по водах, по пісках...
Де логіка? Пробач мені, філософ,
того колись сам Шломо не осяг.

У світі, де акрилову дотичність
чутніше, аніж трепет передсердь,
лише одна прекрасна нелогічність,
перед якою відступає смерть.

Вона — солодка, наче мандрагора,
найбільше з див і найгостріше з лез.
Чи втиснеш в теорему Піфагора
безмежні, вічні катети небес?...

Домініка Дем

Переглядів: 35


Разработка веб сайтов