Монолог Рахілі

Так впитись, щоб оговтатися зранку!
Ох, Якубе, недобра справа — сидр!
Ну як ти міг, спродавшись до останку,
Спродать ще й ту, за кого відслужив

Сім довгих літ, сім довгих вервиць праці,
Сім верств кохання, снів і дожидань,
Років пісень, що я співала вранці,
Під водоспадний шум твоїх зізнань?!.

І як тебе не знудило відразу?
Пішов, не опираючись, як віл…
Лебедику, пекучіше образи
Оте питання: а чи ти любив!?

Сестрице, Ліє, чом ти не зізналась?
Ми ж змалечку — водою не розлий.
Ти знала, скільки років з ним кохались,
Та вкрала найдорожчу з моїх мрій!..

Ой, Лієчко, скажи мені за віщо
Такої кари божевільний смерч —
Дивитись на зотліле попелище
І думати... шукати.. кликать смерть!

Стерня, мов жала, босі ноги коле,
Іду.. Куди?.. І звідки?.. І чому?
Я ніч пережила... Чернице-доле,
Життя без нього чи переживу?!

Я пам’ятаю неба древні брами,
Веселки відчиняли нам ключі.
Сьогодні стрілись з Яковом очами, —
А він уперше очі опустив..

Було у них щось до відчаю схоже,
Була сльози невипита роса,
Було іще..! О, милостивий Боже,
Таки було!.. Бо грянула гроза

І схаменула гордого Лавана,
Той зо страху аж ледве чи не вмер!
Мій батечку! Ціна твого обману —
Довічна ворожнеча двох сестер.

**********
Не плач Рахіль, ти просто будеш друга,
Ще буде щастя й радості без меж,
Ця скорбна мить — майбутнього прислуга,
Як любиш і десятою підеш..

Цвіте мигдаль на схилах волошкових,
Десь трубить місяць — красень у шофар,
Підхопить час студену тінь півслова
І владно втулить в сивий календар.

Домініка Дем

Переглядів: 29


Разработка веб сайтов