«Втома надвечір взяла подорожніх»

* * *

Втома надвечір взяла подорожніх,
Ажно трималися ледь.
Куталась в ткану хустину тривожно
Панна знеможена вщерть.

Хтось співчував, хтось вбачав міхоношів,
Чули поради і сміх,
Хтось у яскиню овечу за гроші
Їх запросив на нічліг.

Ну ж бо сюди, Маріамно, де сухо
Йди, моя дівчинко, йди...
Скоро в печеру внесла повитуха
Глиняний жбанок води.

На бейт-лехемському протязі туском
Гнотик спроквола чадив,
— Син вам родився!
— Назвемо Ісусом,
Так провістив Гавриїл.

Спить немовлятко, здіймається коцик,
Крихітне щастя земне.
У рученяті затиснутім в кльоцик
Травне стебельце сінне.

В сутінь вдивляючись стоптані мешти
Лагодить тесля і муж.
Сину Предвічного, камо грядеші
В склепи застуджених душ?!

Домініка Дем

ДЕМ Домініка