Гетсиманські лани

Втома стікала потом з чола,
Сльози котилися насінинами...
Невже не зародить рілля
Виборознена колінами?!

Не плугами, не ралами, ні ―
Ко – лі – на – ми!
Щоби вирости озимині ―
Там, за довгими зимами...

Падала кров рубінами на
Діаманти роси чудесної.
І дзвеніло, і йшла луна,
Як розмова земних з небесними.

Інші спали і бачили сни:
Хтось молився за їхніми спинами ―
На колінах, що в землю вросли
Коріннями!

Ну а ми? А ми? А що ж ми?
А то ж ми й проросли стеблинами!
Ми ― засіяні тими слізьми
Невинними!

Проросли гетсиманські лани,
Зародили блискучими перлами!
Під зоряним небом весни
Завмерли ми...

Дмитро Довбуш

Переглядів: 40


Разработка веб сайтов