Глюк

Це звучить так цинічно, це так невдячно:
Навіщо мене привела ти, нене,
На цю божевільну планету? Неначе
Тут мало страждання було без мене.
Я бачу шрами у тих, хто плаче,
Вони щомісяця ріжуть вени...

Невже в цих кімнатах, в оцих кварталах,
У цих провулках, на цих рекламах
Мого ще болю не вистачало,
Що ти мене народила, мамо?
Невже тобі стало свого замало?
Невже мені стане колись так само?

Власне, тут ледве навчишся ходити,
Знатимеш триповерхові мати.
Хто ми і звідки на цьому світі —
Вищі істоти, розумні примати?
У мене те саме спитають діти,
І я не знаю, що їм казати.

Може, ми роботи — з крові і плоті,
Робоча сила, вільні резерви?
Замість металу — череп і кості,
Провідники — судини і нерви.
Ми теж ржавіємо — тільки від злості,
Нашу систему підточують черви...

Наші контакти і мікросхеми —
Міжгалактичного виробництва.
Завод — за межами Сонячної системи,
Туди не добратися в разі каліцтва...
Ото тільки пишемо їм. Окремо —
Інженеру, Майстру і Керівництву.

Чекаємо — тижнями, місяцями...
Часом приходить стара поштарка
І каже: «Повернулася телеграма!»
Або: «Ви неправильно вклеїли марку!»
І якось стає так порожньо, мамо,
Душа — наче використана заварка.

Та годі, мамо... Ти думаєш, може:
Я — скептик, такий собі доктор Хаус,
І так говорити мені не гоже?
Я зовсім не Йов і далеко не Фауст!
Тільки й того (прости мене Боже),
Що не замовчую біль і хаос...

Напевно, я — хворий, і це минеться.
Я скоро знову стану слухняним,
Наївним хлопчиком з чистим серцем:
«Дякую, пане! Даруйте, пане!»
Та віра гасне, надія на денці,
В любові — з життям не сумісні рани...

Мене покажуть спеціалістам,
Перевстановлять піратський віндовс.
Певно, це збій на системному диску,
Давно не оновлював антивірус...
Глюк на рівні думок і змісту,
Між тим, що знаєш, і тим, у що віриш.

Оновлюйте, тільки одне прохання:
Не форматуйте лобної долі,
У мене там радісні поривання...
Решту — не згадувати б ніколи.
Я — робот із функцією страждання
На симуляції доброї волі.

Я скоро стану такий, як інші,
Типу: «Осанна!» і «Алілуя!»
А поки пишу єретичні вірші...
Мамо, ти плачеш? Не треба, чуєш!
Це просто глюк і нічого більше!
Мене полагодять, відремонтують...

Ми будемо в небі без зла й розпуки
Грати на арфах чи барабанах...
А світ — це сон, це системні глюки,
Все це закінчиться, перестане.
На клавіатурі — пробиті руки,
Адмін усміхається до екрана…

Дмитро Довбуш


Разработка веб сайтов