На підлозі

Я люблю говорити з Богом.
Ця розмова завжди до речі.
Ми сідаємо на підлогу,
Непомітно минає вечір...

В цій розмові немає страху,
Невимовні зітхання гинуть -
Під прибитим до неба дахом,
Перед мирним вогнем каміну.

А буває, Чоло яскраве
Роздивляюся в повній тиші.
І коли огортає слава -
Вже ні слова не треба більше.

Я не знав, що у ту хвилину,
Як підвожу до Нього погляд,
Він схиляється на коліна,
Щоб сидіти зі мною поряд.

Я не знав, що колись відкрию
За промінням очей всевишніх
У зіницях - бездонну мрію,
В добродушній усмішці - вічність.

Я люблю у Його кишенях
Відшукати солодкі крихти
І за чаєм з терпким варенням
Досхочу милосердя їсти.

Все це варте безумних марень...
Я не знаю, для чого Богу
Опускати Свій трон із хмари
На потерту брудну підлогу!

Між людьми, що шукають світла,
І між тими, що тихо гинуть,
Архітектор усього світу
Йде у дім - у дім до людини.

Мандрівник одинокий - хто Він,
Що у пригорщах носить щастя,
Знає всі говірки і мови
І Якому всі люди - браття?

Сміх дитячий - Його предтеча,
Він приходить, мов дивний легіт,
Одягнувши собі на плечі
Переміряний п'яддю Всесвіт.

Є і деякі, що казали
Буцім знають Його дороги.
Та мені чомусь вистачало
Того вечора і підлоги.

Я Його і тепер не знаю,
Лиш одне зрозумів навічно:
За розмитим небесним сяйвом
Є виразне земне Обличчя.

Дмитро Довбуш

Переглядів: 551


Разработка веб сайтов