Небо Едему

Упавши долі, упавши низько,
Чи вічно боятись твоєї святості? 
Хочу стояти, та знову слизько... 
Знову збираю уламки радості...

Коли ти наснишся мені із вічності, 
Небо Едему Адамо-Євине? 
Я хочу пірнути у тебе високо! 
Небо свободи, прошу, розбуди мене!

Випий мене, розчини у ясності, 
Висип на землю новими римами! 
Тільки спочатку дозволь просякнути 
Світлом твоїм ультрамариновим.

Більше не хочу брести осліплено, 
Міряти велич твою калюжами. 
Тільки б насмілитися до істини 
Врешті підняти зіниці звужені!

Тисячооко ти в душу дивишся, 
Тисячокрило її овеснюєш. 
Повниш мелодіями лебединими, 
Строфи земні робиш небесними.

Ти усміхаєшся так сапфірово, 
Білими хмарами запечатане. 
Я у долоні твої довірливо 
Серце своє віддаю, полатане.

Так виростають крила невидимі, 
Віра їх повнить свіжими силами! 
«Рачки до неба»? Та хто це вигадав? 
Небо відкрите усім окриленим! 

Дмитро Довбуш

Переглядів: 190


Разработка веб сайтов