Небо Едему
Упавши долі, упавши низько,
Чи вічно боятись твоєї святості?
Хочу стояти, та знову слизько...
Знову збираю уламки радості...
Коли ти наснишся мені із вічності,
Небо Едему Адамо-Євине?
Я хочу пірнути у тебе високо!
Небо свободи, прошу, розбуди мене!
Випий мене, розчини у ясності,
Висип на землю новими римами!
Тільки спочатку дозволь просякнути
Світлом твоїм ультрамариновим.
Більше не хочу брести осліплено,
Міряти велич твою калюжами.
Тільки б насмілитися до істини
Врешті підняти зіниці звужені!
Тисячооко ти в душу дивишся,
Тисячокрило її овеснюєш.
Повниш мелодіями лебединими,
Строфи земні робиш небесними.
Ти усміхаєшся так сапфірово,
Білими хмарами запечатане.
Я у долоні твої довірливо
Серце своє віддаю, полатане.
Так виростають крила невидимі,
Віра їх повнить свіжими силами!
«Рачки до неба»? Та хто це вигадав?
Небо відкрите усім окриленим!
Дмитро Довбуш
Переглядів: 730
