Світанкові битви

О, світанкові битви! Як вас мало!
Як мало тих безлюдних берегів,
Де обосічний меч і смертоносне жало
Стрічаються в бою заклятих ворогів!

Де кольором вогню забарвлюється небо
І серце час рече, немов секундомір...
І легко знемогти, а вистояти ― треба!
Не смерті ― а своїм сльозам наперекір.

Я хочу більше вас, громи і землетруси ―
Усім своїм єством ввібрати вашу міць!
І хтось нехай живе, а я померти мушу,
Щоб небом прорости з розширених зіниць.

Якщо я не помру, я більше не проллюся
Рядками на папір, червоними, як кров.
Тому ― цей берег мій, тому я не здаюся,
Тому я заберу все те, за чим прийшов!

Чекаю вас, шторми, могутні слуги смерті!
Хоч я мабуть смішний супроти ваших хвиль...
Смієтеся? Дарма ― моя душа безсмертна.
На ній стоїть печать Володаря Стихій!

Дмитро Довбуш

Переглядів: 205


Разработка веб сайтов