Скільки
Боже, скільки світла в цій темряві, скільки краси!
Всюди бачу розчулені очі, чую зірвані голоси...
Всі як один — незламні: не вір, не бійся і не проси.
Скільки правди у кожному слові, в кожному подиху — правоти!
Ясно із перших порухів — хто зрадники, хто брати.
Звісно, нас можна вбити, та годі — перемогти.
Боже, скільки вогню в цьому холоді, скільки тепла!
Скільки пішли босоніж дорогами битого скла!
В тих, що горіли найдужче, на місці сердець — зола...
Скільки гарячих дотиків, скільки рішучих лиць!
Скільки далеких всесвітів раптом переплелись!
Скоро ми зовсім забудемо, якими були колись.
Боже, скільки в цій втомі впертості, скільки снаги!
Хай би й пітьма — хоч око виколи — навкруги...
Вулицями й окопами тихо ідуть сніги...
Скільки ще треба пороху, скільки ще треба стріл?
Першим — тримати лінію, другим — тримати тил.
Щоб затулити виломи — скільки ще треба тіл?
Боже, скільки у цій непевності твердості та надій!
Поки ще можеш дихати — рухайся і радій!
Кожен, хто не вертається, лишиться молодий.
Скільки ще болю випити, скільки плекати гнів?
Скільки з холодним розумом нищити ворогів?
Схоже, що нам призначено — аж до останніх днів.
Дмитро Довбуш
Переглядів: 344
