Видіння
Щось народжується із мене
Щемом серця і жаром думки.
У дитини лице вогненне,
Тіло її — обладунки!
Хто ти — дитя моє срібночоле,
Що посивіло, ще не родившись?
Ти ж ― росло і живилося болем
Ненаписаних віршів.
Ти прорвеш пелену мовчання,
Крик твій стане воєнним кличем!
Руки приймуть тебе зранені
Чоловічі.
Тут не чекають твого приходу,
Вбити воліли б тебе в утробі.
Боже! Ти будеш розп'ята народом!
Годі! Годі...
Ні! Вже не раз ти була розп'ята!
Ти вже не вперше приходиш з неба.
Тільки до тих, хто ладні ― на страту
Ради тебе.
Ті, хто готові тобою жити,
Тихо носити тебе під серцем,
Знову за тебе поляжуть в битві ―
Вже не вперше...
Чуєш, куються для тебе цвяхи?
Бачиш, жадають твоєї крові!
Всюди по світу будують плахи,
Вони вже готові...
Може б ― не бачити і не чути...
Може б ― ніколи тебе не знати...
Тільки ж ти – доля! В тобі – спокута!
Матір твоя ― посвята.
Хто ж ти?! Коли зодягнешся тілом?
І на чолі, при вогні лампади
Я прочитаю ім'я зболіле:
Правда...
Дмитро Довбуш
Переглядів: 627
