Христові муки

Уївся терен 
в зболене чоло, 
і руки оніміли 
і отерпли. 
Пробитий бік, 
осине мов жало, 
ятрить, пустивши 
метастази смерті.

Пітьма і морок, 
стогін зжатих вуст, 
що всі у солі – 
піт змішався з кров’ю. 
Свідомість мук 
і сухожилля хруст, 
що, наче струни, 
натягнулись з болю.

Легені обпікає 
пломінь ран, 
і смерті щупальця 
повзуть до серця плоті. 
Болить обвислий, 
задубілий стан 
і поцілунок 
від Іскаріота.

Клітини мозку 
оповив павук, 
тускніють очі, 
нутро холодніє... 
Душа летить 
тунелем вічних мук 
на неймовірне світло 
у надії.

У сяйві тім 
встає Господь-Творець 
і, збадьоривши 
ще криваву душу, 
гласить: «Кріпися, 
це ще не кінець! 
Ти ще вернутись 
на цю землю мусиш!»

Ігор Федчишин

Переглядів: 48


Разработка веб сайтов