Христові муки
Уївся терен
в зболене чоло,
і руки оніміли
і отерпли.
Пробитий бік,
осине мов жало,
ятрить, пустивши
метастази смерті.
Пітьма і морок,
стогін зжатих вуст,
що всі у солі –
піт змішався з кров’ю.
Свідомість мук
і сухожилля хруст,
що, наче струни,
натягнулись з болю.
Легені обпікає
пломінь ран,
і смерті щупальця
повзуть до серця плоті.
Болить обвислий,
задубілий стан
і поцілунок
від Іскаріота.
Клітини мозку
оповив павук,
тускніють очі,
нутро холодніє...
Душа летить
тунелем вічних мук
на неймовірне світло
у надії.
У сяйві тім
встає Господь-Творець
і, збадьоривши
ще криваву душу,
гласить: «Кріпися,
це ще не кінець!
Ти ще вернутись
на цю землю мусиш!»
Ігор Федчишин
Переглядів: 336
