«Де ті царі, що підуть з пастушками»

*   *   *

Де ті царі, що підуть з пастушками,
коли зоря засвітить ув очу?
Мовчать сніги над нами і під нами.
На стіл різдвяний ставимо свічу.

Нам вистачило страху правди й бомби.
Нам, кинутим у світ, як на прорив,
про віру, що вернулась в катакомби,
волхви звістують. Наче хтось просив

Куди ми йшли, коли зоря погасла,
до того ж, кажуть, «на межі епох»?
Невже ж то вибирать було, як ясла:
«за нами майбуття» чи «з нами бог»?

А про стаєньку ветху і маленьку
співали рідні мати і земля…
Забули тріє царі ту стаєньку.
Ми не забули. З нами немовля.

Герасим’юк Василь

Переглядів: 28


Разработка веб сайтов