Ісус іде по воді

Четверта вже сторожа ночі,
Та шторм ані на мить не стих.
В пітьмі стомились кормчих очі
В надії береги знайти.

Де та земля Генісарету?
Не видно й зірки в вишині.
Як непотрібну рибу мертву,
Людей кидає по воді.

Гебти несила — руки мліють,
А човен хилить увсебіч.
І страшно втратити надію
Пройти цю безкінечну ніч.

Промокли всі. Пора холодна.
Вже сумнів душі огорта.
Розлючена стихія водна
Ніяк не хоче утихать.

Та раптом… Хто це над водою?!
Умить на учнів страх напав...
Чому перед Його ходою
Покірно хвиля відступа?

Немає де шукать спасіння.
Кричали учні: «То мара!» 
Озвався голос із проміння: 
«О, не лякайтеся — це Я!» 

Знайомий голос! Їх Учитель?!
Вони ж вечеряли із Ним,
Коли Ісус, святий Служитель,
Людей довкола розсадив

І п’ять хлібів та дві рибини
Благословив, звелів роздать.
Окрім жінок й дітей із ними
Їдців було ще тисяч п’ять.

Усі наситились уволю...
Дванадцять повних ще кошів
Кусків набрали із собою,
Що люд учора не доїв.

Учитель? Та невже це диво —
Іще один для них урок?
Петро всміхається щасливо —
І робить в море віри крок.

«Звели мені іти до Тебе,
Якщо, Ісусе, це є Ти!»
І чути голос Сина Неба,
Знайомий, рідний їм: «Іди!»

Доріжка світлом засіяла,
Бентежні хвилі уляглись.
Петру в ту мить чомусь згадалось —
З Єгипту втікачі спаслись

Ось так, ступивши в грізне море,
Пішли з полону назавжди.
А по боках, як сірі гори,
Завмерли стіни із води.

Так, то було колись, давно так…
Той вихід описав Мойсей.
А тут — вода, як ніч холодна,
Жбурляє бризками в лице.

Сердиті хвилі оживали,
Двигтіла під ногами твердь,
Вітри та блискавки шмагали
І дихала у спину смерть.

Злякався учень! Під стопою
Шлях віри, ніби лід, розтав,
І у двобої із водою
Петро щосили закричав: 

«Тону! Спаси мене, Равуні!» —
Подав Учитель руку вмить.
Ущухли бурі хвилі буйні —
І місяць небо веселить.

Усі в човні. Ісус між учнів
Спокійний, тихий, як завжди.
Малює досвіток рішуче
Генісаретські береги…

Петро ж не раз іще згадає:
«Чому засумнівався ти?
Чи віри в тебе не хватає
До Мене по воді дійти?»

Пройшли віки. Епохи нові —
В жорстоких війнах і боях.
Земля просякла духом крові,
Здається, що зі сліз — моря.

Кругом брехні лукаві слуги
Нещадно нищать все святе,
Й чутки вселяюсь в серце тугу: 
«Не жди, рятунок не прийде».

Любов зміліла у народі,
Де правда в грішнім світі цім?
Безбожні лицеміри горді
Панують владно над усім.

Але Євангелії сло̍ва
Повік не запорошить час.
Ісус втіша, навчає знову,
Ісус застерігає нас.

Дає духовний хліб насущний
І воду вічного життя...
То ж будьмо, як старанні учні, —
Не допустімо забуття.

Щоб не почути слів докірних
В кінці усіх земних подій:
«Чом сумнівався, маловірний?
Життя і смерть — в руці Моїй».

Ісус — Господь. Ісус — Учитель.
Ісус — дорога поколінь.
Ісус — єдиний наш Спаситель
І вічна Істина. Амінь.

Галина Гунченко

Переглядів: 77


Разработка веб сайтов