Голгофа
Померкло сонце в полудень у небі,
І вітер стих, відчувши біль і жаль.
Усі світи вдивлялися далекі
На землю через космосу вуаль.
Архангели молились, склавши крила,
Готові миттю кинутись туди,
Де чорна ніч планету вже накрила
Покровом неминучої біди.
Не скрипнув камінь, птах не обізвався,
День онімів, і тиша — як струна.
А натовп той, що на горі зібрався,
Розгублено завмер, немов стіна.
Ті, що недавно голосно кричали:
«Розпни Його!» — в шаленій люті й злі,
Понурено схилились і… мовчали,
Холодний страх ховаючи в собі.
Отець дивився любляче на Сина —
Він в людське тіло Божий Дух вмістив.
На цілий Всесвіт сяяла вершина,
Де на Голгофі кров Ісус пролив.
Господь в вінку не царськім — у терновім,
Не на престолі в небі — на хресті.
«Звершилось!» — скільки болю в тому слові,
Що Цар царів шепоче в самоті…
Завіса в храмі зверху вниз роздерта —
Відкриті людям двері каяття.
Безцінна добровільна Божа жертва —
Як стежка до небесного життя.
Як промінь, що засяяв із Голгофи,
Як води, що напоять спраглий світ,
Немов весна, що оживить народи,
Зродивши християнський новий рід.
Дивився Всесвіт вічними очима
На Землю, що ясніла між зірок.
Людина, що гріхами одержима,
Чи буде пам’ятати цей урок?
Чи зрозуміє, що прийшов Спаситель
Не тільки за гріхи життям сплатить,
А щоб навчить від Духа народитись
І, як Ісус, любити й свято жить.
Галина Гунченко
Переглядів: 66
