«Ночами плакав на горі уклінно»

* * *

Ночами плакав на горі уклінно,
Молився в небо, де Його Отець,
Чекаючи, коли одежі тлінні
Із царських плеч зніме доріг кінець.

У світ неправди, в світ брудний, жорстокий
Він на світанку сходив із гори.
І знов небесний благотворний спокій
Через Ісуса людям говорив.

Він промовляв прості слова з любов’ю —
Велика мудрість у святих устах.
Живою і цілющою водою
Була Нагірна проповідь Христа.

Дві заповіді весь Закон вмістили:
Любити Бога й ближнього любить.
Не прийняли Його, не зрозуміли —
Великого в малому не вмістить.

Дитина Божа, Син святої висі…
А люди нерозумними були:
Неначе зграя вовча зла у лісі,
Святу Любов побили, розп’яли.

Цар неба на хресті в вінку терновім,
Потоки крові… А святі вуста
Молитвою озвалися в любові:
«Прости їм, Отче, що вчинили так…»

Бог є Любов. У світі сиротою,
Не маючи земного тут житла,
Ходив Господь, спасаючи Собою
Всі людські покоління від гріха.

А нині Він, воскреслий, в Царстві Неба
Сидить праворуч від Свого Отця,
Чекає вірних, кличе всіх до Себе,
Туди, де світлим дням нема кінця.

Учителю, я дякую сьогодні
Тобі за кожен крок Твій на землі,
За притчі, за слова Твої Господні,
За всі дива в давно минулі дні.

Ти Світлом був — Тебе не розпізнали,
Ти Богом був — убили, розп’яли,
А Ти воскрес, щоб іншими ми стали,
Щоб у Тобі й Тобою ожили.

Я хліб беру — Твоє згадаю тіло,
Вино причастя — як Ісуса кров.
А воскресіння в небо шлях відкрило
Для тих, у кому є Твоя любов.

Галина Гунченко