Поцілунок Юди

Він цілував при зустрічі Христа.
З пітьми Ісусу нишком глянув в очі,
Але стояла істина проста,
Що Юда поцілунком видать хоче.

За ним прийшов загін із вояків
З киями, списами і гострими мечами,
Бо Юда в сад по-змовницьки привів
Тих, хто неправду нині захищали.

Зрадливий поцілунок у щоку,
А в думці — тридцять срібняків холодних…
Собі він вибрав місію таку —
Ісуса видать, та не принародно,

А тихо так, щоб учні не змогли
Вночі протистоять ворожій силі,
Дерева фігові щоб свідками були,
Високий місяць, хмари й скелі сиві.

«Кого шукаєте?» — «Ісуса…» — «Ось, це Я!» —
Сторожа впала лячно на коліна.
Хитнулася під Юдою земля —
Він Божого на муки видав Сина.

«Чому прийшли з мечами уночі,
Як на розбійника вчинили тут засаду?
Були не раз ви вдячні слухачі,
Коли у храмі Я давав пораду.

Я вас навчав, що передав Отець,
Зціляв не раз криваві ваші рани
І промовляв від серця до сердець — 
Служителем Я був тоді між вами»…

Замовк Ісус. Бо нині — влада тьми.
Комусь ще совість тихо пригадала
Про те, як сина воскресив вдови,
Про те, як згорблена за мить стрункою стала.

Як прокаженими не гидував,
А очищав приречених довіку,
І рівні поміж знатних не шукав —
Голодних годував, зціляв калік Він.

Очам незрячим світло відкривав
І пригортав малих дітей до Себе.
Як раб, Він ноги учням омивав,
Сказав Петру: «Не протестуй! Так треба».

А Юда вже тоді нечистим був,
Як на вечері встав і тихо вийшов.
За тридцять срібних, на свою ганьбу,
Продав Ісуса учень, вже колишній.

Був суд. Побої. Муки. І плювки.
На святість і любов — всі сили пекла!
Вінок терновий... Блідістю щоки
Стікала кров Христа свята — ще тепла…

Голгофа… Хрест. Розп’яття на хресті.
Розбійників обабіч розпинають.
Крізь біль слова — благаюче-святі:
«Прости їм, Отче. Роблять що — не знають».

Гриміло небо! В горах — струс і шум
Завіса в храмі навпіл розірвалась...
Померкло сонце, щоб наругу цю
Не бачити — так люто смерть сміялась.

«Звершилось», — тихо мовили вуста.
Останній подих і останнє слово.
Але розп’яття Господа Христа
Було у світі цім не випадковим.

Христос воскрес! На третій день воскрес!
Втішалася Марія Магдалина,
Раділи учні — і в блакить небес
Невдовзі разом проводжали Сина.

«Я з вами до кінця земних доріг,
Йду місце готувати в Домі Отчім».
О, хто себе у святості зберіг, —
Господь усіх стрічатиме охоче.

Програли смерть і гріх останній бій.
Ісус-Спаситель воскрешає душі.
А там, у Гефсиманії нічній,
Лишились свідки злякані й байдужі.

І поцілунок Юдин з грішних вуст
Покірно так вночі прийняв Месія,
Бо знав про зраду Божий Син Ісус
Та й знав про переможне воскресіння.

Можливо, вибрав зрадника собі
Ісус, як жив іще у Домі Отчім?
Його ж бо учень видав злій юрбі,
А не чужак до срібняків охочий.

Не фарисей, не митник, не крадій, 
А той, хто слід у слід ходив роками.
Із ним Учитель на стезі земній
Ділився хлібом, дружніми думками…

Чому? Можливо, щоб сказати все ж,
Що в світі будуть зрадники і втрати…
То ж, люде, добре зваж, за ким ідеш,
Щоб у невірних віри не шукати.

Галина Гунченко


Разработка веб сайтов