Салютує весна
Салютує весна білим пухом кульбаб і тополі.
І на плечі прохожих летять пелюсткові дощі.
Салютує весна світлом тим, що не згасне ніколи
І по заході сонця лишається в людській душі.
Салютує весна то громами в веселковім небі,
То куванням зозулі в березовім тихім гайку.
Знову манять в дорогу ясні горизонти далекі
І захоплює подих врочисте буяння бузку.
Світ такий молодий, як при створенні першої днини.
Чиста-чиста трава, ясні-ясні вгорі небеса.
Ніжний подих тюльпанів… Та звідки цей запах полинний?
І чому на світанку так схожа на сльози роса?
Я пройду білий день мить за миттю і крок поза кроком.
Я пройду це життя, як проходять за роком роки.
Дай же, Боже, мені пам’ятать, що за часу потоком
На престолі у вічності, о Вседержителю, — Ти.
Дай же, Боже, мені пам’ятати слова заповідані,
Що ми — світло для світу, бо ми, о Ісусе, — Твої.
Ця весна відцвіте, та в небесній озореній пристані
Не відквітнуть ніколи Твої володіння ясні.
Дай же, Боже, мені дивні крила, що названі святістю.
Дай же, Боже, мені щире серце, що вмістить Любов.
Хай же ангельські сурми озвуться з тривожною радістю:
Загубилось ягнятко, та Пастир його віднайшов.
Галина Гунченко
Переглядів: 618
