Жовтий листопад 

Жовтий листопад... Жовта самота...
Сонячну блакить смуток огорта.
Крапельки дощу... Крапелька сльози...
А в душі звучить: «Господи спаси…»

Жовтий листопад над землі чолом,
Журавлі кричать в полі за селом,
І такі сумні ожили пісні…
Боже, дай весну стріти ще мені.

В зо̍лоті ліси дивної краси.
В пригорщах тепла, вітре, принеси,
Бо вогонь жоржин не зігріє нас
У холодний день, у прощальний час.

Зорі палахкі — айстри у саду,
Та у цій красі смуток я знайду.
Осінь золота, жовтий падолист
Нагадає все, що було колись.

Промайнули дні, наче журавлі.
Марилась любов, а прийшли жалі.
Правда і добро серцю не чужі,
Та чомусь кругом — тільки міражі.

Нелегка й сумна подорож життя...
То ж прийми мене, як своє дитя,
Царю мій святий, Боже всіх надій,
Стомлену життям душу обігрій.

Галина Гунченко


Разработка веб сайтов