«І сказав Каїн братові: «Авелю, йдімо у поле!»

*   *   *

І сказав Каїн братові: «Авелю, йдімо у поле!
Авелю, йдімо у поле, як правда, голе!»
Грюкнуть двері, і рипне хвіртка. З дому, якого тепер не жаль,
дивляться ті, хто любив тебе, а мене зневажав.

Йдімо у поле, Авелю! Йдімо у поле!

Кладкою, над струмком, що тече дном яру, 
стежкою, вгору, уперто, не стишмо кроку.
Пагорбами, що тернами, ген, ятрять хмари.
Схилами, що зеленіють, ген, радують око.
Гай там весінній ясніє, вчепившись корінням 
в глинозем і, де обрій у Вічність, у Всесвіт рине, 
накреслено контур святилища, над яким затаєно 
голос звучить: «Обери свою жертву! Каїне!»

Йдімо уже, поспішай в пелюсткові завії.
Скоро вже злива, яка кров із каменів легко так змиє, 
наче прокляття землі, таке страшно і дивно старе.

Добре, гибель твою ніхто в мене вже не забере.

Йдімо у поле знов, Авелю! Йдімо у поле!


Борис Херсонський

Переглядів: 479


Разработка веб сайтов