«А повітря, немов густішає»
* * *
А повітря, немов густішає.
Гул молитв залишивсь надво́рі.
Світло ясно горить в мінорі.
Йде священник святою тишею...
Храм виблискує щирим золотом,
Херувими, лампади, квіти...
Тут зійшлись усі точки світу!
Трепет тіло проймає холодом...
Доторкається дух величного.
Фіміам з вівтаря кури́ться...
Тут Господнє ім'я святи́ться.
Дім молитви. Храм Слави Вічного.
Обрамованим неба сферою
Може здатися: час спинився.
А священик кадив, молився..
Йшло життя ще старою ерою...
Раптом Ангел прилинув з вічності,
Сповістив про нову епоху.
І злякався Захарій трохи,
В новині ́ не знайшов логічності...
Як давно перестав молитися
Цей святий чоловік про сина?
Недовіри одна хвилина —
Й можеш боляче приземлитися...
*********
Часом людям здається, вісники
Пішки йдуть із небес на землю.
І стає архаїчним «внємлю!»
Під зітхання — «неварті грішники».
************
Поспішає Марія. Горами
Шлях лежить у містечко Юди.
На дорозі сліди узорами —
Люди... коні... вози... верблюди...
Поспішає Марія, світиться.
Думку згадка перебігає:
Благодатна... радій... обі́тниця...
Ниють ноги... а дух співає!
Ось і затишний дім Захарія.
Бурна радість Єлисавети.
І дзвенить маєстична арія!
І Марія стає поетом!
Величає вона Всесильного
(Юне серце — в майстерні Бога)!
Бо, повіривши, стала вільною,
Щезнув страх. Відійшла тривога.
******
Зустріч з ангелом. Два сценарії.
Ті ж слова. Німота Захарії.
Знаєш, Бог суверенною волею
Зводить час запланований з долею…
Світлана Касянчик
Переглядів: 698
