«Бува, у віршах —  ні на грам поезії»

*   *   *

Мамам, яким не спиться вночі від переживань, присвячується.

Бува, у віршах —  ні на грам поезії.
Бува, в душі — ні грама віри в Бога.
Чи то життя, чи то — напівамнезія?
Мов на пожежу гонг, дзвенить тривога
В молитві материнській і в зітханнях
Щодня, щоночі, навіть на світанні.

Ой діти, діти! Осінню безлистою,
Весь світ стає пустим посеред літа...
Хоч серце каже: вимолю і вистою,
Зникають  раптом приводи радіти,
Якщо дитина Бога не шукає
І так живе, немов Його немає.

А мати плаче, мати побивається.
Вона ж сама, напевно, винувата!
Їй на минуле очі відкриваються.
Яка безповоротна часу втрата!
Пропущені сигнали небезпеки
Їй з осудом мигають звіддалека...

Між буднями загублені можливості,
Усе, що відкладалося на потім,
Хронічний брак і вміння, і сміливості, 
Сердець невинність, продана роботі,
Вляглися їй важким хрестом  на плечі.
Від нього ні позбавлення... ні втечі...

О Господи, давно слізьми горючими
Залито весь канал «Земля і Небо».
Ледь-ледь хвала протискується скручена.
А ще ж і для поезій місця треба!
Туди б пісень, але не тих, з журбою...
І бесіди солодкої з Тобою.

Поглянь на Землю, зглянься над стражданнями!
І не питайся, хто був винуватий 
У тих, що й так вже змучені питаннями.
У Тебе влада втрачене вертати
І вирвати у ворога із пащі,
Міняти дні безрадісні на кращі.

Хай Дух Святий дітей огорне Силою.
У ній згорить і відчай і невір’я.
Розвіє попіл свіжий вітер. «Милую!» —
Мов метеор майне через сузір'я
І долетить у сім'ї,  де волають, 
Де, попри страх, День Помочі чекають.

В нічній молитві золота поезія
З вуст материнських задзвенить, полине...
Не просто дім, там вдячних душ еклезія,
Де всі спасенні, де ніхто не гине.
І пахне літом, хоч і дощ моро́сить.
О Господи, чекає мати... просить...

Світлана Касянчик


Разработка веб сайтов