«Надкушений місяць над хатою»

*  *  *

Надкушений місяць над хатою,
Знекровлений, байдуже сяє.
Попробуй, знайди винуватого!
Чого нам ще не вистачає?

Чого нам ще треба щоб зорями
В очах наших радість світилась?
На доленьку ремствуєм з горя ми?
Чи ж небо від нас зачинилось?

Звикаєм миттєво до зручного.
Не вдячність росте, а вимоги.
Довколо нас більшає штучного
І меншає в душах святого.

Ми ситі, та незадоволені.
Ми вільні, а розум бунтує.
Дрібницями нерви оголені –
Ми час витрачаємо всує.

Міщанство втекло майже з лексики,
Знайшовши притулок у генах,
І плодить на світ анорексиків
Душевних, з бурчанням у венах.

У темряву зорі закутались,
Сховались від світла міського.
Ми в приорітетах заплутались
У пошуках щастя земного.

Росте наше щастя із вдячності
Та здатності до здивування.
Ох, як би нам по-необачності
Не вбити його наріканням.

Світлана Касянчик

Переглядів: 161