«Хтось над прірвами зводить мости»
* * *
Хтось над прірвами зводить мости —
Я ж про себе благаю «прости»,
Не наважусь прокласти місток
Над струмком у маленький стрибок.
Розумію, давно вже пора —
Зачекалась мене дітвора.
Встигла вирости і розійтись.
Я ж роками збиралась: Колись
Запалю от свічки і камін,
Поряд донечка сяде і син.
Поговорим відкрито про все:
Що життя нас, як повінь несе.
Що бува озирнуся назад:
Стільки промахів бачу і втрат!
Поверховості і мілини
В шумовинні гіркої вини.
Не зуміла чи просто боюсь,
Що у сповідях ваших втоплюсь,
Що не зможу своє донести.
Порохніють стовпи під мости…
Знову осінь за душу бере.
По асфальті сухому дере
Вітер скрученим листям сухим.
А на іншому березі — дим.
Там де досі радіють мені,
Догоряє вже хмиз у вогні.
Боже, дай туди якось дійти,
Не палити зі страху мости.
Світлана Касянчик
Переглядів: 174
