"Здавалось, що той кволий вітер?"
* * *
Здавалось, що той кволий вітер?
А він берізкам сльози витер,
Розпухлих бруньок скрегіт слухав
І трепетно на рани дмухав,
Аж поки, присудам покірна,
Клейка, зворушливо-невинна
У світ проклюнулася зелень.
І раптом вулиці поселень
Перетворилися в алею
Поміж Едемом і Землею.
Де бруд, буденність, правда гола?
Тремтить від ніжності довкола
Живе і навіть скам’яніле.
...Є ті на світі, що зуміли
Суди земні перетерпіти
Лише тому, що сльози витер
Їм хтось тендітною рукою.
Він не шукав собі спокою.
І не казав, що хата скраю,
«Хіба ж я більше інших маю?!»
У небайдужості є влада
В рай ад земний перетворити.
Чутливість серця – не посада.
Це — вибір слухати й служити.
Від добрих слів мудріють люди.
Звершити може дотик чудо,
Коли зникають касти, ранги,
Розгойдуються бумеранги
Добра, любові і посвяти.
Буває, треба не багато,
Щоб зберегти в cтражданнях мужність:
Лиш тільки — ближніх небайдужість.
Світлана Касянсчик
Переглядів: 661
