«Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір’ях»
* * *
Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір’ях.
Велич Твою випромінюють в космос гарячі квазари.
Небом Чумацького Шляху пливуть Магеланові хмари.
Нам уночі мерехтять голубими вогнями Стожари.
Сонце розписує золотом ранки земні й надвечір’я.
Сила Твоя незмірима! Летять міріади галактик
В просторі зрідка розсипані (Слова Твого лаконічність?).
Ти їм дороги накреслив і швидкість задав і циклічність.
Є їм кінець, а чи якось світи ті вливаються в вічність,
В світло Твоє неприступне? І все це – лиш дійсності клаптик.
Господи, хто може розум Твій, суть Твою вічну збагнути?
Всипане зорями небо в премудрість високу щілинка.
Перед Тобою народи, мов крапля з відра, мов росинка.
З давніх давен натякаєш, що наша Земля – порошинка,
Місце, в яке захотів Ти життя таємницю вдихнути.
Милість Твоя величезна: у вік скептицизму й безвір’я
На небосхилі потрошки знімаєш печатки з творіння…
Кличеш знаннями й зірками із темряви гріхопадіння,
Стежку яскраво освітлюєш срібним нічним мерехтінням –
Людство сердечно запрошуєш до маєстату довір’я.
Та захмелілі від успіхів в вивченні явищ природи,
В звивинах мозку не змігші Предвічного Бога вмістити,
Наполягають на власних теоріях створення світу,
Ловлячи Славу Твою в дзеркала телескопів з орбіти,
Людському розуму гордо і вперто виспівують оди.
Господи, їм би й за себе подяку Творцеві віддати –
Сяйво небес життєдайним струмком потекло б у нейрони.
Серцем почули б підступного часу лихі передзвони
І Вавілонської Башти зухвало не зводили б клони,
Не намагалися б виклик Повіки Живому кидати.
Продане вічному пошуку в рабство земне покоління…
Образ надкушених яблук – це символ прогресу й свободи?!
Бунт проти Бога веде до глобального краху народи!
Згорнеться небо сувоєм, розсіються, висохнуть води.
Раптом закінчиться ера Господнього довготерпіння.
Господи, вченим і неукам, мудрим і людям звичайним
Дай зрозуміти фатальність бунтарства ціни і невір’я.
Бог Вседержитель – не міф, не навіяне страхом повір’я!
Славу й могуття Твоє проповідують вголос сузір’я!
Привідкривають туманності в надрах заховані тайни!
В небо вдивляюсь захоплено. Солодко серцю і щемно…
Держить Мала Ведмедиця в руці ясну Зірку Полярну,
Сяє Венера яскраво над обрієм в нічку безхмарну.
Господи, тільки краса ця була б для нас свідком не марним!
Нам би життям не пробігти безбожно, суєтно, даремно…
Світлана Касянчик
Переглядів: 417
