«Змахне руками плавно диригент»
* * *
Змахне руками плавно диригент,
І розіллється пісня голосиста.
Тут — а капела, там — під інструмент,
Звучать хори церковні урочисто.
Я тішуся, що є на світі спів,
Мелодії зажурливі і ніжні.
Я вдячна тим, хто з нот простих зумів
Створити щось прекрасне й дивовижне!
Здавалося б, говоряться слова,
Та треба ж так от звуки розтягнути,
Щоб забриніла в горлі тятива,
І голос душ душа змогла б почути...
Як можна розчинити так любов
В мелодіях, щоб світла задушевність
Пливла священним трепетом у кров,
І викликала до святого ревність?
Та пісня переходила у плач
Торжественний. Ставала молитва́ми.
В часи гоніння радіоприймач
Піснями пробивав залізні брами.
На три акорди музика проста...
А в ній було — неміряної сили!
По правді спраглих звала до Христа,
І розбивала атеїзму брили.
Душа народу до тих пір живе,
Допоки піснярі його не зникли,
Допоки спів окрилений пливе,
І до пісень за оплески не звикли...
Який це дар! Який це людству дар!
Без нього світ би скам’янів, як скелі.
Кладім пісенні жертви на вівтар
І освящаймо піснею оселі.
Світлана Касянчик
Переглядів: 329
