«Мій світлий Господи, ох, як бракує тиші»

*  *  *

Мій світлий Господи, ох, як бракує тиші
У цьому світі світла і дзеркал! 
Не перебільшую і справді не вивищую
Себе між інших. І — серед потал.

Багато хаосу і забагато звуків — 
Зомбує мозок нам щоденний шум.
А я все й далі мию з милом руки,
Й сусідці воду, рис і хліб ношу. 

Кричать, волають, піняться, тріскочуть.
І все — даремно, все не головне!
І шкірять зуби, і гримаси корчать.
Коли це, Господи, нарешті вже мине?

Ох, як мені бракує зараз тиші! 
Малого закутку, де зріє свіжий вірш.
Коли ж ми, люди, станемо тихішими, 
Взаємочемними і трішечки мудріш? 

Олександр Козинець

Переглядів: 352