Марія Магдалина
Світ Його причащає оцтом...
Він міняє причастя на кров.
Із розп’ятого серця просить
Вже воскреслу прийняти любов...
Небо плаче за Божим Сином,
Насміхається натовп над Ним.
А у погляді Магдалини
Заніміло: «Чому, поясни?
Ти не винен, я знаю, не винен!..
Винна я… І усі під хрестом…
Нам би зараз вінок із тернини,
Наша мала б стікати кров…
Ми згрішили… Чому, Ісусе,
На розп’ятті страждаєш Ти?..
Не Тебе, а все грішне людство
На Голгофу би… Та на хрести!..»
Нависає темрява скраю,
Небеса розриває грім!..
Сонце промінь останній ховає…
Замість сонця лишається Він…
Він на змучене болем людство
Споглядає з любов’ю згори.
Ні, Він руки уже не опустить!
Він навіки обійми розкрив!
Він до серця відкритого Свого
Хоче весь пригорнути світ...
Але світ не оцінить цього
Ні тепер, ні крізь тисячі літ…
Вже завіса порвалась надвоє,
Опустилась на землю пітьма…
Він вмирає не так, як герої,
Але кращої смерті нема.
Він би міг не вмирати зовсім,
Міг би навіть у світ не прийти.
І тоді би на кожному кроці
Із людьми височіли хрести...
Вже Його розділили одяг,
Вже людський затихає протест…
Ні, Він зовсім цього не проти,
Що Його вознесли на хрест.
Він не проти..
А ти байдужий,
Що за тебе розп’ятий Він…
Зупинися, послухай, друже,
Чуєш, чуєш — лунає дзвін!..
Невмируще звучить свідоцтво
Про Ісуса воскреслого знов…
Кожне серце, обпечене оцтом,
Омиває Господня любов...
Лариса Козинюк
Переглядів: 3
