Свіча

Погасла свічка, ще не догорівши,
Немовби зірка, що летіла до землі…
Немає світла і тепла немає більше,
Лише сліди від воску на столі.

Свічу ще можна запалити знову,
Вона завжди самопожертвою живе…
Гойднеться тінь, закінчиться розмова
І почуття народиться нове.

Вечірнє небо — все зірками вкрите,
Також породжує негаснучу любов.
Чи можна зірку ще раз засвітити?
Чи можна в височінь підняти знов?!

Щасливий той, хто не зриває зорі,
А в небесах засвічує нові,
Хто може сльози воскові, прозорі
Перетворити на вогні живі.

Хай вогник віри в душах не згасає,
Хай камінь серця тане, наче віск.
Зоря надії десь за небокраєм
Своє проміння посилає скрізь.

Теплом від свічки руки зігрівають,
Вночі по зорях визначають шлях.
А Боже світло тих оберігає,
Хто відродив любов в своїх серцях.

Лариса Козинюк

КОЗИНЮК Лариса