Ви — сіль землі!
Біжить сльоза з очей солонувата,
Така швидка, рухлива, мов жива.
А в ній та сіль, якою приправляти
Повинні ми усі свої слова.
Ми — сіль землі. Життя тверда основа,
Що силу не втрачає крізь віки.
Без солі їжа, вибачте, — полова.
А коштує вона лиш копійки.
Сипуча безцінь — називають люди,
Що покриває дно морських глибин…
Але тоді, як чинять самосуди,
Її на рани сиплять без причин.
Не сіль їдуча недуги загоїть,
І не ропу для зцілення дають.
Буває, досить і сльози одної,
Щоби вогненну погасити лють.
А недовіра — зайва перешкода,
Та щоб її позбутись — щось роби.
Скажу на прикладі дружини Лота:
Є поміж нами соляні стовпи.
Як гостя зустрічають хлібом-сіллю,
Отак відразу нас Христос зустрів.
І люди кажуть: з другом тим спокійно,
З яким ти разом вже пуд солі з’їв.
Даремно не впадуть на прісну землю,
Як горошини, сльози сироти.
І плач вдови для Бога — не даремний:
Їх сльози радістю ще можуть прорости.
Дощами сліз кропіть усе, що сохне:
Добро, любов, повагу, співчуття.
Хай не міліє джерело духовне,
В якому витоків духовності злиття.
Як сіль, у серці кам’яніє злоба —
Та не давайте місця камінцям!
І не лягайте сіллю у суглобах,
Бо буде важко на колінах вам.
Лариса Козинюк
Переглядів: 1302