Христос воскрес! («Яка довга суботня ніч»)
Яка довга суботня ніч…
Як тихо шелестять трави…
Велетенський камінь, привалений до гробу, ще дихає вчорашнім теплом…
Усе завмерло в очікуванні світанку...
А сонце не поспішає вставати за сивим небокраєм…
Ранок міцно натягує струни…
Ось-ось — і забринять перші прозорі акорди…
Котяться роси і лягають на обважнілу землю…
Усе не так, як завжди…
Небо — відкрите… Ранок — небесний… Зорі — ранкові… Камінь — зоряний…
Зоряний камінь?!!
Чи то сонце вселилося в нього?!!
Яке пречисте світло!!!
Ось, він — ранок!.. Не там, за небокраєм, а тут — біля гробу!
Новий ранок!
Воскрес!!!
Усе воскресло! Небо! Трави! Зорі!..
І полилась над землею нова пісня… Живі акорди…
Христос воскрес! Які слова безцінні!
У них тепло, і музика, і щастя!
І сльози радості, і віра в воскресіння,
І в день новий, що щойно розпочався.
Дорога одна до Господнього гробу.
Христос виглядає з пречистого неба,
Чи прийде до Нього ще хтось із народу,
Чи їх налякало розп’яття ганебне?
О Петре, Іване, улюблені учні!
Чому на світанку до Мене не йдете?!
Спите ще, побачивши смерть неминучу…
Та Я вже порвав всі смертельні тенета!
Раптово з’явились жінки на стежині
І тихо шептались, притишивши кроки.
Марія промовила щось Магдалині,
А в тої лиш вирвався стогін глибокий.
До гробу вони наближались несміло
І думали, як їм відсунути камінь.
Аж тут — як на диво — земля затремтіла,
І з неба з’явився як блискавка ангел.
Завмерла налякана збоку сторожа,
Що ніч простояла до самого ранку.
Той ангел жінкам приніс вісточку Божу,
Що з мертвих воскрес їх Ісус на світанку!
Жінки не повірили, в гріб зазирнули —
Ісуса нема, тільки видно пелена,
В які вони тіло Його загорнули…
— То ж пахощі ми купували даремно?
Невже хтось наважився тіло сховати?
І що ж тоді скажемо учням Ісуса?
— О любі жінки! Вам не треба мовчати!
До учнів Своїх Я ще Сам повернуся.
Скажіть, що живий ваш Господь і Спаситель,
Що смерть подолав воскресінням нетлінним.
І ви із надією будете жити,
І віру свою берегти неодмінно.
Я ще повернуся забрати до Себе
Усіх, хто повірив в Моє воскресіння.
Віднині до вас прихиляю Я небо
І сонячним вас обгортаю промінням.
* * *
Плекаймо святу, непохитную віру —
Настане той час, коли кожний воскресне.
І має свою він отримати міру:
Страждання і муки чи Царство Небесне.
Лариса Козинюк
Переглядів: 1090
