Квіти прощення
В білосніжнім платті, як сніжинка,
(В гості чи у дім батьків своїх)
Дівчинка йшла по в’юнкій стежинці
Із букетом квітів запашних.
Гарна, мов тополя срібнолиста,
І весела, як дзвінкі струмки.
Їй щось ніжно шепотіло листя
І всміхались щиро пелюстки.
Сонечка закохане проміння
Кучерів розчісувало сад.
Дівчинка ж, як чистоти царівна,
Цілувала пелюстки троянд.
І в очах — росинках променистих —
Вигравала всіх небес блакить.
Ось, здавалось, мов пушинка чиста,
Над осик тремтінням полетить.
Йшла й щасливо, радісно співала
В супроводі музики весни.
І світліше навкруги ставало
Від ясної сукні білизни.
Хтось позаздрив на безхмарне щастя
І, нагнувшись, щось у жменю згріб…
Й раптом до білесенького плаття
Бруду шмат бридкий прилип.
Раптом, але світ не захитався,
Тільки хто й за що так покарав?..
Шибеник нахабно посміхнувся,
Щурив очі й руки потирав.
Не заплакала на ті брутальні плями,
Не картала гордуна за гріх.
Усміхнулася — і свій букет духмяний
Хулігану кинула до ніг.
Він, мотнувши стрижкою рудою
(Серце є, звичайно, й в пустуна),
Знітивсь, засоромлений собою
Й тим, що так помстилася вона.
Якщо люди злі, хоча душа невинна,
Вам в життя жбурнуть образ брудних,
Ви та само, як дівча-сніжинка,
Прощення квітками киньте в них.
Михайло Козубовський
Переклав з російської Василь Мартинюк
Переглядів: 496