Одвічне

— На ось, Адаме, яблуко це,
Спробуй, вкуси, не бійся,
Станеш, мій любий таким, як Бог,
Мудрість сягнеш по вінця.
Я надкусила... але ж живу...
Голий єси, Адаме...
Плід цей сховали від нас в раю,
Щоб ми були рабами...
Ну, не вагайся, солодкий мій,
В тебе прозріють очі...
Бачиш, Адаме, що я нага,
Плоть моя плоті хоче...
— Єво кохана, непослух — гріх,
Нащо мені немилість?
— Але ж добрезне... по тілі млість...
Спробуй, ніхто ж не видить!..
І спокусився... Прозріли вдвох —
І запізнали сором...
Кожен для кожного став, як бог,
Змій потішався поруч.
Вигнанці раю весь час в борні,
Що поміж чорним і білим...
Єво, Адаме, знання б тоді:
Рай стане буднем сірим...
Так й проминають роки, віки,
Скапуть грішні єви...
Родять у муках тяжких жінки,
Вроджені королеви...
І спокусИться мільярдний Адам,
Вкотре на іншу Єву...
Гнеться гілля від спокус і оман,
Змій-гріх повзе по древу...

Оксана Кузів 


Разработка веб сайтов