«Буває так, що не буває слів»
* * *
Буває так, що не буває слів…
Блакить немов заволокло туманом
Таким густим, що шепче хтось: «Обманом
Для тебе стануть думи про політ!
Тобі наснились хмарами мандрівки.
Дивись під ноги! Ось твоє — земля».
Ні!!! За туманом світить звіддаля
Незгасним сяйвом неземна домівка.
Туман бажає заховать її,
А надто більше — затуманить пам'ять,
Щоби не свідкувала про реальність,
Як дух недавно линув від землі.
Як він купався у просторах вишніх
І пив натхнення із Господніх рук,
І ніс на землю, і вдягав у звук,
І було Слово — дальнім або ближнім.
Дух може й прагне кожен день в політ —
Він цим живе. Та щось буває з нами…
Ось хмари проливаються дощами,
Коли волога переповнить їх.
А в нас є сльози. Чаша до країв
Наповниться, й туман розвіють грози.
Коли немає слів, тоді говорять сльози,
І мова їх промовистіша слів.
Ольга Лазарук
Переглядів: 1607
