А наші матері ведуть війну
* * *
А наші матері ведуть війну,
А наші матері теж часто в битвах...
Коли спимо — їм зовсім не до сну:
Летять у Небеса святі молитви...
Ніколи не признаються мами,
Як часто сили їм не вистачає.
Нас бережуть під власними крильми,
Неправоту і грубість пробачають.
В боях стоять до самого кінця,
Невидимою є нам їхня зброя.
Пробиті тільки кулями серця
Не претендують на звання героя...
Любов не зрозуміти матерів,
Байдужістю її не погасити.
Хоч скільки б не сказали гострих слів,
Вони нас будуть все одно любити.
І часто так схвильовано вони
Від нас чомусь ховають мокрі очі...
Щоб не томились почуттям вини,
Нас підіймають в прогріхах охоче.
Так легко через терни йдемо ми,
Здається: посміхається удача...
Тим часом, наші моляться мами,
Тим часом перед Богом кожна плаче...
Вже стільки раз від горя у житті,
Дітей своїх собою накривали,
І несли нас, потомлених в біді,
Із лап ворожих діток виривали.
Глибокі шрами не розгладить час,
Ті шрами — знак: матусі воювали,
За наше щастя світле і за нас,
До Бога наші кроки направляли.
Яка є сила в маминих руках!
Вона тримає меч й долоньку сина.
Сивіє рано і не по роках,
Важкий їй хрест покладено на спину.
Без нарікань, без скарг його несе,
І знаю я: на поворотах долі,
Її любов від розпачу спасе,
Вона розділить навпіл чашу болю.
Вінці плетуться в Небесах, вгорі,
Отримати їх буде ще нагода...
В боях ви не здавайтесь, матері,
Готує Бог за все вам нагороду.
Ми стежку ще проходимо земну,
Летять роки... за літом кожним — осінь...
А наші матері ведуть війну...
А наші матері у битвах досі....
Наталія Луцик-Мартинюк
Переглядів: 214
