Молився Ти
Молився Ти в саду в порі нічній,
Маслини розділяли тільки горе...
Коли прийшов до Тебе зрадник Твій,
То я Тебе теж зрадила в ту пору.
Коли перед Пілатом ти стояв,
І в люті злій юрба вся бушувала,
І «Розіпни Його» народ кричав,
То «Розіпни» з людьми і я кричала.
Коли ніс хрест, збичований, в журбі,
Солдати римські били і штовхали,
То болю завдавала я Тобі,
І не Тобі, а їм допомагала...
Коли вже воїн молот в руки взяв,
І для розп’яття там пора настала,
Коли святі він руки пробивав,
То я ті гострі цвяхи подавала....
Та навіть тих, хто в руки цвяхи бив,
Любов Твоя прийнять готова.
Ісус, я розпинала — Ти любив,
Прокляття не промовивши ні слова.
Коли молитву до Отця підніс,
«Прости їм, Отче... вчинків не збагнули…»,
Тоді я серед стогонів і сліз,
В благаннях тих своє ім’я почула.
За мене Ти молився і просив,
Всім серцем, переповненим страждання.
Мої гріхи всі милістю покрив,
Настало на Голгофі покаяння.
Душа моя мов ранішня роса ,
Вже прощена Тобою, вільна стала.
І плакали в час смерті небеса,
І з ними я ридання не ховала.
Тебе, Святого, гроб сирий чекав.
Життя ж повстане навіть із могили.
І Ти повстав! Кайдани розірвав —
Побачила я воскресіння силу.
Воскресла назавжди душа моя,
У ворога її відвоював Ти,
Ціна висока... добре знаю я,
І вища ніж скарби, грошей мільярди.
Минулим Ти мене не дорікнув,
Що розпинала я Тебе з юрбою.
Простив, нове Ти дихання вдихнув —
Я житиму на небесах з Тобою.
І чим за щастя відплачу таке,
Чи осягну любов Твою безмірну?
Дозволь любити серцем всім Тебе,
Тобі життя віддати у довірі.
Наталія Луцик-Мартинюк
Переглядів: 26
